ВУ́ДИТИ¹, джу, диш, недок., перех. Ловити вудкою рибу. [Влас:] Простудився, через те тепер і рибу не ходжу вудити (Кроп., II, 1958, 320); На Дінці я мав свій затишний куточок, де любив вудити рибу (Коп., Як вони.., 1948, 59).

◊ Ву́дити ри́бу в каламу́тній воді́ — робити щось вигідне для себе, скориставшись сприятливими обставинами; Но́сом ри́бу ву́дити — дрімати.

ВУ́ДИТИ², джу, диш, недок., перех., рідко. Те саме, що зако́пчувати 2. І ще через одно наше місто славне: тут вудять дуже смачні шинки (Мак., Вибр., 1954, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 781 - 782.

Вудити, джу, диш, гл. = Надити рибу.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 259.