ВУ́ГІЛЬ, гля, ч. 1. збірн. Те саме, що вугі́лля 1. Я пам’ятаю, у забої рубали вугіль шахтарі (Сос., Солов. далі, 1957, 59); Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала… (Тич., II, 1957, 161); * У порівн. Стало поночі, як в пізній темний вечір. Гори стали чорні, як вугіль (Н.-Лев., II, 1956, 389).

2. рідко. Те саме, що вугли́на. Ходили ще дві баби-лікарки, — ті баби знов напували водою з трьома вуглями (Вовчок, VI, 1956, 248); Її [липи] кора була така чорна, що навіть тепер, на тлі хмарної ночі, вирізнялася, мов намальована вуглем на сірому полотні (Дмит., Наречена, 1959, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 779.

Вугіль, гля, м. Уголь. Ум. Вуглик, вугличок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 258.

ву́гіль — недопалене дерево; здавна вживався у магічних обря­дах, зокрема з лікувальною метою (відомі обрядодії над хворим «вуг­ля вгасити» та «вугля скинути»); вживали також з очищувальною метою та від зурочення; на вуглі ворожили — як для злих чарів, так а на врожай; символізує також ті­лесні пристрасті, коли кажуть: «Вугіль і в попелі тліє» (про при­страсті в старому тілі, пop. ще: «У старе вугілля чорт дує»); символіку згаслих пристрастей передає вислів: «У зимне вугля дарма дути».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 120.