ВУГРУВА́ТИЙ, а, е. Те саме, що вугра́стий. У Гутмана якоїсь виняткової будови ніс.. Над ніздрями — вугрувате утовщення, (Кол., На фронті.., 1959, 17); // у знач. ім. вугрува́тий, того, ч. Про людину, обличчя якої покрите вуграми (див. вуго́р2). Вутанька прудко відскочила від нього вбік. — Бач, як вона від тебе, — під’юджували вугруватого з натовпу. — Мабуть, що самогоном смердиш (Гончар, II, 1959, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 781.