ВУГЛА́СТИЙ, а, е. 1. Те саме, що кута́стий. Плаваючий лід зображається на блакитному фоні морів білими вугластими знаками (Фіз. геогр., 5, 1956, 119); Твердий, вугластий, наче висічений з граніту, злам губ.. робить його обличчя навіть гарним (Ткач, Жди.., 1959, 46); // З гострими кутами, виступами, нерівностями. Хрящ! Так називають будівельники цей грубозернистий, як гречка, пісок з домішкою дрібних вугластих камінців гравію (Багмут, Опов., 1959, 42);
2. З різко випнутими кістками; незграбний. Я знову чую, що мені заважає чорна вугласта фігурка, там, за плечима (Коцюб., II, 1955, 245); На вугластому обличчі з твердим підборіддям виступав прямий ніс (Панч, В дорозі, 1959, 103); // перен. Неплавний, різкий (про рухи). Виразно подані слова, підкреслені не менш виразними, плавними (не вугластими ляльковими!) жестами, рухами, яскраво рззкривають характер того чи іншого героя (Мист., 6, 1958, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 779.