ВУА́ЛЬ, і, ж., рідко я, ч. 1. Прозора тканина або сітка, закріплена на жіночому капелюшку, щоб закривати обличчя, Її лице було завішене чорною густою вуаллю (Н.-Лев., IV, 1956, 45); — Чи, є що смішніше від мене в сю хвилину?.. Чом я хоч вуаля не наділа, — так і вийшла на сміх людський! (Л. Укр., III, 1952, 524); Двері з сусідньої кімнати з гуркотом відчиняються, і звідти виходить в плащі з капюшоном на голові і вуалі Ірина (Коч., II, 1956, 515).

2. перен. Прозора запона, через яку предмет виглядає нечітко. Місяць час від часу прозирав крізь снігову вуаль (Трубл., І, 1955, 375); Небо затягла сіра вуаль. Найбільші зорі ще доносилися крізь цю вуаль (Ю. Янов., І, 1958, 211).

3. спец. Нашарування на негативі, що зменшує контрастність фотографічного зображення. Фотографічна вуаль є негативною властивістю фотоматеріалів, бо вона зменшує чіткість деталей і знижує контраст фотографічного зображення (Довідник фот., 1959, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 778.