ВТРУЧА́ТИСЯ (УТРУЧА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, не-док., ВТРУ́ТИТИСЯ (УТРУ́ТИТИСЯ), втру́чуся, втру́тишся, док., у що, до чого і без додатка. 1. рідко. Входити, проникати куди-небудь, у що-небудь. Ніхто не прохав його на вечерю, а самому втручатися в чужу сім’ю в цей святий вечір йому не хотілось (Вас., І, 1959, 79); * Образно. Згарище втрутилося в чистоту зимового пейзажу України, труїть повітря (Ле, Мої листи, 1945, 35).

2. Самочинно займатися чиїмись справами, встрявати в чиї-небудь стосунки тощо. Тут я почуваюся вільним, незалежним, не знаю над собою жодного контролю, ніхто не втручається в моє приватне життя (Коцюб., І, 1955, 261); І їй, певне, було б до мислі навіть, щоб невістка не втручалась до господарства (Л. Укр., III, 1952, 686); Був він ще сам не старий і здоровий та й не любив, як хто-небудь втручається та тикається в його роботу (Григ., Вибр., 1959, 267); Тимурівський рух став масовим, типовим після того, як вийшла книжка Гайдара, бо Гайдар зумів перегорнути одну сторінку життя наперед, втрутитися своїм словом у життя (Донч., VI, 1957, 598); // Брати активну участь у чомусь для припинення чого-небудь, протидіяння чому-небудь і т. ін. Ще хвилина — і зляканий Вася віддасть полтиника. Глоба вирішує сам втрутитися в цю справу (Собко, Скеля.., 1961, 21); Аж тут утрутився Янсон. Не треба сперечатися. Питання потребує глибшого пророблення (Кач., II, 1958, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 777.