ВТО́НЕННЯ (УТО́НЕННЯ), я, с., рідко. Дія та й наслідок за знач. втону́ти 1, 2. І ще раз бачив я в нього пізніше в житті те, що зарилося мені навіки в пам’яті; бачив таке саме зусилля… до усміху… а опісля — утонення в глибінь (Коб., III, 1956, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 775.