ВТИСКА́ТИСЯ (УТИСКА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся і ВТИ́СКУВАТИСЯ (УТИ́СКУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВТИ́СНУТИСЯ (УТИ́СНУТИСЯ), вти́снуся, вти́снешся; мин. ч. вти́снувся, вти́снулася, лося і вти́сся, вти́слася, лося; док. Із зусиллям вдавлюватися, проникати в щілину, у тісне місце. Кінчики пальців до крові втискаються в розтріскані шпарини верби (Стельмах, Хліб.., 1959, 411); — Так оце вона війна! Оце вона в своєму справжньому образі, — встиг подумати Колосовський, глибше втискуючись в борозну (Гончар, Людина.., 1960, 93); Не повірив відразу, що то вона. Здалося, дитина загорнулась у ковдру, втиснулась головою в подушку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 32); // Із зусиллям входити куди-небудь. Хо вступає в здоровезну кам’яницю, лізе, покректуючи, по ступанці високо, аж "під небо", і втискається в маленьку кімнату (Коцюб., І, 1955, 169); Підійшов до юрми і втиснувся в неї (Ле, Клен. лист, 1960, 212); // Заходити, входити без запрошення, без дозволу. [Павло:] Морока з нею та й годі: скрізь втиснеться і немов поперек горлянки стане!.. (Кроп., II, 1958, 353); [Юда:] Він байку склав про гостя, що понурий .. втисся на весілля і з соромом був вигнаний (Л. Укр., III, 1952, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 773.