ВТИРА́ТИ ¹ (УТИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВТЕ́РТИ (УТЕ́РТИ), втру, втреш, док., перех., у що. Розмазуючи, розтираючи негусту речовину по поверхні, змушувати її просочуватися в середину чогось. — Легким шаром ви втираєте на ніч її [помаду] в лице (Коцюб., II, 1955, 405); Весело, з жартами приймали першу бетонерку з цементною рідиною і старанно й жваво втирали її у твердий бетон давньої кладки (Коцюба, Нові береги, 1959, 410).

ВТИРА́ТИ² див. утира́ти ¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 773.