ВСУ́Є, присл., ц.-с. Марно, даремно. [Варнак:] Я сам, як бачиш, марне, всує, Я сам занівечив свій вік (Шевч., II, 1953, 62); Не скаже за, не скаже й проти. Від нього правди ждати всує (Воскр., Цілком.., 1947, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 771.