ВСКАЧ (УСКА́Ч), присл. Те саме, що навскоки́. Аж доколи Ілько вскач мав пускати свого коня, коли ззаду Матюшин вордний насідав (Головко, II, 1957, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 767.