ВСЕЛЯ́ТИ (УСЕЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВСЕЛИ́ТИ (УСЕЛИ́ТИ), вселю́, все́лиш, док., перех. 1. без додатка і куди, у що. Приміщати когось на проживання куди-небудь, до кого-небудь; поселяти. — Вселяти людей без речей. Навіщо це? (Код., Вибр., 1953, 127); [Середа:] А що, коли б нам Людмилу Іванівну вселити в один з наших нових будинків? (Голов., Драми, 1958, 70).

2. кому і в кого, перен. Викликати певні почуття, навівати, збуджувати думки. Неймовірні чутки розколихують тіні людей, вселяють їм крихти надій повернутись на Україну чи хоча 6 щось правдиве почути про неї (Стельмах, II, 1962, 254); Мистецтво.. повинно вселяти людям певність у своїх силах, віру в майбутнє, кликати їх на шлях боротьби (Талант.., 1958, 159); Нічого для себе святішого не бачив він [Т. Шевченко], як підняти гучним закликом народ з землі,.. вселити в його серце віру в перемогу (Слово про Кобзаря, 1961, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 764.