ВРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ, вручу́, вру́чиш, док., перех., кому. 1. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки. О, я тих років не забуду, — Як комсомольцям Дніпробуду Калінін ордени вручав (Нагн., Пісня.., 1949, 131); Целя вручила докторові рецепт (Фр., II, 1950, 323); Цей пакет треба сьогодні ж вручити за призначенням (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 6).

2. розм. Доручати комусь кого-, що-небудь. Ой, куди ти, козаченько, од’їжджаєш, Ой, кому ти мене, молодую, вручаєш? (Чуб., V, 1874, 254); [Кошовий:] Життя і долю вручаємо тобі, Богдане (Корн., I, 1955, 235); — Сестро Оксано! Уручи ж мені твого хлопця (Кв.-Осн., II, 1956. 467).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 762.