ВРУНІ́ТИ (УРУНІ́ТИ), і́є, недок. і док., поет. Те саме, що вруни́тися. Земля вруніла прорістю (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 762.