ВРУКОПА́Ш (УРУКОПА́Ш), присл. Діючи прикладом гвинтівки або холодною зброєю в боротьбі з супротивником. Ніхто не міг би ручитися, що погоня не вдарить урукопаш (Смолич, І, 1958, 102); Багнетами бились, ішли врукопаш, — Недаром тут близько був славний Сиваш (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 761.