ВРО́ЗТІЧ (УРО́ЗТІЧ), присл. У різні боки, врізнобіч. Видно, вона [Марина] була дуже страшна тоді, бо всі вівці так урозтіч і кинулися (Мирний, IV, 1955, 238); // у знач. присудк. сл. — Не витерпів я, хопив палицю, вибіг до них, а вони відразу як не закричать ще дужче, та врозтіч (Фр., IX, 1952, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 760.