ВРАЖДА́ТИ, а́ю, а́єш і ВРАЖДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., на кого і без додатка, розм., рідко. Гніватися, сердитися, гудити. Перш повипитував [справник] тих, що враждали на Тихона, і того чоловічка, що записував Тихонові забор [забір] хліба (Кв.-Осн., II, 1956, 140); Ой не враждуйте, вороженьки, на мене (Сл. Гр.); — Ти гаразд умієш враждувати (Л. Янов., I, 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 757.