ВРАЖА́ТИ 1 (УРАЖА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРА́ЗИТИ (УРА́ЗИТИ), вра́жу, вра́зиш, док., перех. 1. Викликати почуття подиву, захоплення тощо; дивувати. Її вражала розкішна картина осінньої природи (Коцюб., І, 1955, 58); Перш усього вся власна особа [панни].. уражала своєю паризькою неподільністю штучного й натурального в найменшому рухові й слові (Л. Укр., III, 1952, 663); Мова газетних статей.. часто вражає читача нудною одноманітністю, сухістю, безбарвністю (Літ. газ., 26.IX 1958, 2); Його вразило й те, що їх довго не впускали в двір (Кучер., Пов. і опов., 1949, 37).
◊ Вража́ти о́ко (о́чі) — дивувати незвичайним виглядом, ситуацією. Ці купи людей були доволі мальовничі на ясному сонці. Тільки зовсім обголені лиця в чоловіків та дідів неприємно вражали очі (Н.-Лев., II, 1956, 407).
2. Завдавати душевного болю, жалю. Ніколи ще страждання так гостро не вражало її (Довж., Зач. Десна, 1957, 591); Мотря, качаючись на печі, цілісіньку ніч не спала — теж плакала. Так її вразили лихі речі (Мирний, II, 1954, 297); // Завдавати неприємності; ображати. Ураз розмови припинились, усі притихли. Ця раптова мовчанка при його наближенні вже тепер не дуже вражала й злостивила бая (Донч., І, 1956, 115); Не пишете та й не пишете, я вже боюся, чи Вас чим не прогнівив або не вразив (Стеф., III, 1954, 176).
◊ Вража́ти (вра́зити) [в са́ме] се́рце — завдавати душевного болю. І з кожного місця вони [згарища] дивно якось вражали її серце (Фр., VII, 1951, 21); Вона зараз впізнала того, що недавно вразив її в саме серце (Н.-Лев., III, 1956, 135).
ВРАЖА́ТИ 2 див. уража́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 757.