ВПІВГО́ЛОС (УПІВГО́ЛОС), присл., рідко. Те саме, що впівго́лоса. Білими губами упівголос буду вам казати за себе (Стеф., І, 1949, 173); — Петрик, а Петрик! — легенько торсаючи хлопчика за плече, упівголос сказав Клим (Вас., І, 1959, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 751.