ВПЕРЕ́КИДЬ (УПЕРЕ́КИДЬ), присл. Перекидаючись, перевертаючись. — Як заходжусь та наважусь, то й хата піде уперекидь (Н.-Лев., III, 1956, 199); // Перекидаючи, перевертаючи. Вітер підхопив його сердитий голос, разом із сніжним пилом переніс через задубілі гармати і вперекидь покотив поза станцію, у біле море (Панч, І, 1956, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 749.