ВОЯ́КА, и, ч. 1. Те саме, що воя́к 1. Так наші смілії вояки Тут.. проливали кров (Котл., І, 1952, 227); Леонідові радісно було усвідомити себе знову бійцем, воякою (Гончар, Земля.., 1947, 68).

2. ірон. Про поганого, недолугого солдата.

3. ірон. Про хлопця, що наслідує вояків. — Ану зараз же піди викинь [гвинтівку] у річку!.. Ти ба який вояка сонливий! (Цюпа, Три явори, 1958, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 747.