ВОЯ́К, а́, ч. 1. Той, хто воює, б’ється з ворогом; боєць, воїн. Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони (Гончар, Новели, 1954, 50); Іванко вояк хоробрий, не злякається, якщо в дорозі мечем доведеться з лихими людьми розмовляти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 176).
2. заст. Рядовий військовослужбовець в армії. Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець (Фр., II, 1950, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 747.