ВОСТА́ННЄ, присл. Останній раз. [Андрій:] Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? (Кроп., І, 1958, 492); Роман востаннє вдарив по запеченому темно-сизому залізяччі і жбурнув молот в куток кузні (Стельмах, Хліб.., 1959, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 744.