ВОРОХО́БНИК, а, ч., розм. Те саме, що бунтівни́к. — І чого він ходить до мене, отой ворохобник? — промайнула думка в голові Макара Івановича. — Адже я вже раз "не пізнав" його на вулиці… (Коцюб., I, 1955, 166); — Треба скасувати будь-які поблажки для всіх, а ворохобників знайти — хоч не тепер, то в четвер (Бурл., О. Вересай, 1959, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 742.