ВОРОТИ́ЛО, а, с., заст. Дрючок, яким повертають вітряк.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 741.

Воротило, ла, с.

1) = Навій. Вх. Уг. 247. МУЕ. ІІІ. 24. Шух. І. 255.

2) Длинное бревно, которымъ поворачиваютъ мельницу.

3) Часть токарні (См.). Шух. І. 305.

4) Родъ ключа для поворачиванія навоя въ ткацкомь станкѣ. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 256.