ВОРОТА́Р, я́, ч. 1. Сторож біля воріт. Воротар не квапився, довго щось відкручував, і нарешті міст спустився на своє місце (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 286); Коли Ласточкін підійшов до Ботанічного саду, воротар.. довго не хотів його пропускати (Смолич, V, 1959, 549).

2. Член спортивної команди (футбольної, хокейної і т. ін.), який захищає ворота; голкіпер. Німець налагодився вдарити по воротах. Наш воротар легко підскочив, піймав.. м’яча й знову подав його на гру (Ю. Янов., І, 1958, 487); І коли тепер у нас спорт організовано, піднесено на нечувану височінь, цілком зрозуміло, що в кожній сім’ї — чи стрибун, чи бігун, чи штангіст, чи воротар (Вишня, І, 1956, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 741.

ворота́р — рід давньої весняної гри — хороводу, в якій дві дівчини («воротарі») стають, узявшись за руки, а інші дівчата перед ними просять їх пропустити через «во­рота» піснею: «Воротарю, воротарчику, відчини ворітонька! — Хто воріт кличе? — Князеві служоньки. — А що за дар везуть? — Золоте зернятко. — Ой ще ж бо нам ма­ло! — Що ж ми вам додамо? — Що ви нам додасте? Дочку мізиночку, молодую дівоньку в рутяному ві­ночку»; наприкінці пісні воротарі підносять руки, і всі дівчата прохо­дять попід їхніми руками; гра, по­в’язана з приходом нового хлібо­робського року, символізувала не­бесні ворота, що відчинялися на­зустріч народженому сонцю.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 118.