ВОРО́ННЯ, я, с. Збірн. до воро́на 1 й во́рон¹ 1. — А чого се поперед нами такого вороння летить? — каже сестра (Вовчок, VI, 1956, 310); Схилялось на полудень сонце, каркало чорне вороння, обліпивши вершини дубів (Шиян, Баланда, 1957, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 741.

Вороння, ня, с. соб. Вороны. А вороннє клює-щипле личенько козаче. Хата. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 255.

вороння́ = вороня́ччя = во́ронь — зграя воронів, ворон; у народній уяві — лихе птаство, що супрово­джує людські нещастя, віщує лихо, смерть. А вороння клює-щипле ли­ченько козаче (пісня); А на клятого так сідає галич, вороняччя (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 117.