ВОРОЖБИ́ТСЬКИЙ, а, е, заст. Прикм. до ворожби́т; // Власт. ворожбитові. Де-не-де гуркотить барабан і збуджує морозну тишу. Це шаман: танцює свій ворожбитський танець (Тулуб, Людолови, II, 1957, 589); Читав [Філіпп] і твори Преторіуса, що славився тоді ворожбитськими штуками на цілий світ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 739.