ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548); Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 739.

Воркун, на, м. = Воркотун. А на печі воркун ворчить. О. 1861. XI. Св. 51. Ум. Воркунок, воркуночок. Ой воркуне та воркуночку, не бий мене та в головочку. Г. Барв. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 254.