ВОРИ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до вори́на. Череди йшли повагом вузькими стежками, з обох боків обгородженими воринням (Фр., III, 1950, 92); Забили чотири стовпи, обгородили воринням, і весь тобі корівник, конюшня й кошара (Кучер, Прощай.., 1957, 223).

2. рідко. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців. Іван прив’язав білого коня до низького вориння на подвір’ї (Козл., На переломі, 1947, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 738.