ВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм., рідко. Те саме, що смерді́ти. Увійшли до сіней, у яких було зовсім темно і страшно воняло торішньою гнилою капустою (Фр., II, 1950, 56); — Та що воно воняє у вас там смалятиною? Дихання просто забиває (Головко, II, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 737.