ВОЛОЧИ́ЛЬНИК, а, ч. 1. Робітник, що виготовляє дріт, труби і т. ін. волочінням (у 2 знач.). Слово попросив волочильник цеху металічних виробів Борис Тимохін (Роб. газ., 6.І 1961, 2).

2. Те саме, що боронува́льник. Часом, замість їхати до волочильників, сівачів чи косарів, полковник опинявся тут, сидів годину чи й дві (Ю. Янов., II, 1958, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 733.