ВО́ЛОХ див. во́лохи.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 733.

Волох, ха, м.

1) Балахъ, румынъ. Ой волохи, волохи, вас осталося трохи; і ви, молдавани, тепер ви не пани. Шевч. 153.

2) мн. Волохи. Волоса на рукахъ и пр. Так волохи й повставали. Ном. № 8191.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 252.

Во́лох — прізвисько кобзаря ча­сів Гайдамаччини. Простяглася По діброві понад Дніпром Козацька ва­тага. А за ними кобзар Волох (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 112.