ВОЛО́ТТЯ, я, с. Збірн. до во́лоть і во́лот. Овес і ячмені гналися в колос, просо вже схилялося молодим волоттям до землі (Кучер, Трудна любов, 1960, 603); Щільною стіною підвівся сухий з сиво-рожевим, волоттям очерет (Стельмах, Хліб.., 1959, 226); Звісивши важке й буйне волоття, просо стояло, як очерет (Вітч., 5, 1949, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 732.