ВОЛОПА́С, а, ч. Той, хто пасе воли. І тільки волопас там [у руїнах] сходить на чолі Важкої череди в години водопою (Зеров, Вибр., 1966, 467); Вона [змія рабства] віками, хижа й ласа, І хлібороба й волопаса Стискала закрутом слизьким (Рильський, Сад.., 1955, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 730.

волопа́с = воля́р —

1) той, хто ви­пасає волів. Воляр далеко одставив од себе свою довгу трембіту й кінець її обіпер об землю (Г. Хоткевич);

2) (з великої літери) тільки Воло­па́с — народна назва сузір’я Тельця.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 111.