ВО́ЛОК, а, ч. 1. Невелика сітка з матнею для ловлі риби на неглибоких місцях. Перше у волок подивися, тоді рибкою й хвалися (Укр.. присл.., 1955, 179); Пливе в човні рибалка й тягне свій убогий волок (Перв., Нова лірика, 1937, 208).

2. Мотузок, за допомогою якого перетягують копиці сіна або колоди з одного місця в друге.

3. У давнину — назва місця найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали від однієї до другої човни та вантажі. Обидва шляхи повинні були йти здебільшого ріками та озером, а місцями — каналами або волоками (Видатні вітч. географи.., 1954, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 729.

Волок, ка, м.

1) Бредень. В ставу було чималенько лящів; ніхто їх не ловив, — ні волоком, ні в’ятірами. Гліб. Чорний волок випив води ставок. Ном. стр. 299, № 316.

2) Веревка, съ помощью которой тянуть волами копны сѣна, бревна и пр.

3) Нерасколонный чурбанъ, бревно. Вх. Зн. 8. Ум. Волочок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 250.

во́лок — невелика сітка з матнею для ловлі риби в неглибоких міс­цях; у давнину — також назва міс­ця найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали («волочи́ли») від однієї до другої човни та вантажі; на­приклад, один з найстаріших во­локів (за часів Київської Русі) був від верхів’я Дніпра до Ловаті як шлях до Балтійського моря. Перше у волок подивися, тоді рибкою й хвалися (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 111.