ВОЛОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., перех., розм. Довго вирішувати яку-небудь справу; зволікати. — Тоді, може, й діла не будемо воловодити? (Стельмах, Хліб.., 1959, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 727.

Воловодити, джу, диш, гл. Долго тянуть дѣло, проволакивать, водить. За мною молодою усе парі ходять, усе парі ходять та й все воловодять. Грин. ІІІ. 245.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 250.