Волинь, ні, ж. Волынь.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 249.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
Волинь, ні, ж. Волынь.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 249.
Воли́нь = Воли́нська земля́ — історична область у басейні південних приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу (назва походить від м. Волинь, або Велинь); нині у складі України — це Волинська, Рівненська, частина Тернопільської, Хмельницької і Житомирської областей; волиня́нин (волиня́к), волиня́нка (волиня́чка), волиня́ни (волиняки́) — мешканці, уродженці Волині; волиня́ни — також давньослов’янське плем’я, яке колись жило у цій історичній області. Розбрелись конфедерати По Польщі, Волині, По Литві, по Молдаванах І по Україні (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 110.