Волинь, ні, ж. Волынь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 249.

Воли́нь = Воли́нська земля́ — іс­торична область у басейні півден­них приток Прип’яті і верхів’я За­хідного Бугу (назва походить від м. Волинь, або Велинь); нині у складі України — це Волинська, Рівненська, частина Тернопіль­ської, Хмельницької і Житомир­ської областей; волиня́нин (волиня́к), волиня́нка (волиня́чка), воли­ня́ни (волиняки́) — мешканці, уро­дженці Волині; волиня́ни — також давньослов’янське плем’я, яке ко­лись жило у цій історичній області. Розбрелись конфедерати По Поль­щі, Волині, По Литві, по Молдава­нах І по Україні (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 110.