ВОЛА́ННЯ, я, с. Дія за знач. вола́ти; крик. Це напевне був голос переляку, волання пробі, а не клич до бою (Ле, Мої листи, 1945, 140); — Убивають! — залементував Данило. Та — дивна річ: ніхто з перехожих на те волання уваги не звертав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 461).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 726.