ВОЗОВИ́Й, а́, е́. 1. Прикм. до віз¹ 1. З-під возових коліс коріння плига (Граб., І, 1959, 205); // Признач. для їзди возом. Він постановив собі йти його [лісу] краєм, границею між нивами і толокою, доки не надибле якоїсь возової дороги, що вела б у ліс (Фр., III, 1950, 84).

2. Який ходить у возі; запряжний. Да сто коней верхових, а сімдесят возових (Сл. Гр.).

3. Стос. до перевезення вантажу па возах. Платиться в Криму і на Дону мито від чумацького воза, а мірою возової ваги вважається те, як воли рушать мажу (Барв., Опов.., 1902, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 725.

Возовий, а, е.

1) Телѣжный. Возове колесо.

2) Упряжной. Да сто коней верхових, а сімдесят возових. Мет.

3) Проѣзжій, ѣдущій возомъ. Да брали мито-промито: од возового по пів-золотого, ой пішого пішеницї по три денежки мита брали. АД. ІІ. 21.

4) Шлях возовий. Проѣзжая дорога. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 248.