ВОЗИ́ТИ, вожу́, во́зиш, недок., перех. 1. Переміщати, пересувати, доставляти кого-, що-небудь машиною, возом і т. ін. За те вони [пани] дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал (Котл., І, 1952, 135); — Велике діло борону тягати Або снопи возить! (Гл., Вибр., 1957, 107); Якщо за добу в молотарку Дадуть мої руки сто кіп, То швидше машини й безтарки Державі возитимуть хліб (С. Ол., Вибр., 1959, 119).
2. Волочити, тягати що-небудь. Любиш їздить — люби й саночки возить! (Номис, 1864, № 7080); Лаврін гладив його [кота] м’яку шерсть, прив’язував до нитки заячий хвостик і возив його по долівці, забавляючись хижими стрибками кота (Донч., III, 1956, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 724.