ВОДЯ́НИЙ, а, е. 1. Те саме, що водя́вий 1; водянистий. Тут робота на горах важка, а харчею бував не тривний житній, а вівсяний хліб та водяна картопля (Н.-Лев., II, 1956, 403).
2. Багатий на воду; багатоводний. Тоді і озеро не таке, як тепер, гниле та миршаве, а глибоке та водяне було (Мирний, IV, 1955, 15).
ВОДЯНИ́Й, а́, е́. 1. Стос. до води (в 1 і 2 знач.); водний. Під ним [містком] шумить і б’ється об каміння біла водяна хвиля (Н.-Лев., II, 1956, 199); [Острожин:] Добре ваші українські пісні придаються до водяного спорту, ніяк я не сподівався! (Л. Укр., II, 1951, 46); Далеко внизу чорнів на світлій водяній дорозі човник (Донч., VI, 1957, 305).
◊ Водяне́ опа́лення — спосіб обігрівання приміщення гарячою водою, що циркулює по трубах. Залежно від виду теплоносія, центральні системи опалення називаються паровими, водяними і повітряними (Довідник сіль. будівельника, 1956, 388); Водяне́ охоло́дження — спосіб охолодження яких-небудь механізмів холодною водою, що циркулює між їхніми подвійними стінками; Водяні́ зна́ки — літери або фігури, відбиті на не охолодій масі паперу, які можна бачити, лише поставивши до світла. Білети Державного Банку СРСР вартістю в 100 і 50 карбованців надруковані на папері, який мав на білому полі водяний знак із зображенням портрета (барельєфа) В. І. Леніна (Рад. Укр., 25.XII 1960, 1); Водяні́ фа́рби — фарби для малювання, які розводять водою.
2. Який живе або росте у воді чи на її поверхні. Спросоння крикнув якийсь водяний птах, і знову тиша (Донч., І, 1956, 111); Далекі озера манили до себе своїм теплим окресленням, блакиттю своїх плес і ніжністю білосніжних водяних лілій (Збан., Переджнив’я, 1960, 441); Водяна кропива; Водяна папороть.
3. Який діє за допомогою води. На Потоці стоїть водяний пильний тартак, чорний, невисокий (Н.-Лев., II, 1956, 391); По греблі пройшов Давид повз водяний млин (Головко, II, 1957, 14).
4. у знач. ім. водяни́й, но́го, ч., рідко. Те саме, що водяни́к 1. А може, і водяного з бородою углядить (Донч., VI, 1957, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 723.