ВОДОХРЕ́СТЯ, я, с. Те саме, що водо́хреще. Після водохрестя заслав Грицько старостів до Христі (Мирний, II, 1954, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 722.

Водохре́стя = Водо́хреща = Водо́хища = Водо́хрещі = Водо́хреще = Хре́щення — народні назви христи­янського свята Святого Богоявлення (Богоявлення — Хрещення Ісуса Христа на річці Йордан, або ще Хре́щення Госпо́днього), що при­падає на 6/19 січня; обрядовість цього свята і вірувань, пов’язаних із ним, відбивають загальну сим­воліку творення щасливого (передусім урожайного) нового року; за повір’ями, річкова вода набуває в цей час особливої сили, тому що в ній купався сам Господь; опівно­чі під Водохреща вода начебто пе­ретворюється на вино; набрана з річки йорда́нська вода́ здатна зці­лювати найтяжчу хворобу; свяче­ною водою окроплювали хати, тік, стайні і все обійстя, щоб відверну­ти нечисту силу; її вживали від різ­них хвороб, уроків, особливо щодо дітей; старі люди змивали нею го­лову, щоб не боліла, та промивали очі, молодші купалися в ополонці; існує чимало народних прикмет, пов’язаних з Йорда́нню (див.), — «якщо на Водохрещі дерева вкри­ваються інеєм, — весною у той же день тижня треба сіяти озиму пше­ницю: врожай буде багатим», «чим пізніше почнуть прати жінки на річці, тим більше погані вимерзне під час богоявленських морозів». Тріщи, не тріщи, а вже минули Во­дохрещі (приказка); Коли на Водо­хреща риба табунами ходить, на рої добре буде (прикмета); Пішла, хрес­ти всюди на Водохреще пописала, скотину покропила (Ганна Барві­нок); див ще водосвя́ття 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 109.