ВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, недок., перех. 1. Тримаючи когось за руку, лікоть і т. ін., допомагати йти. Тепер мені ліпше, і я знов можу ходити сама з палкою, а то вже було так, що мене водили, мало не носили (Л. Укр., V, 1956, 19); З перших літ дитину мати За рученьку водить; А як стане підростати, Само собі ходить (Граб., II, 1959, 415); // Супроводити когось по якійсь території, приміщенню, показуючи що-небудь, гуляючи тощо. Він водив Петра усюди, показував рибальські снасті, розказував, куди, що і як (Мирний, І, 1954, 353); А коли до них приїздили гості з Тули, Ігор охоче водив їх по Севастополю (Кучер, Чорноморці, 1956, 26); // Примушувати когось іти з собою куди-небудь. В ту ніч у вікно бачив Яким, як водили його [Давида] на допит (Головко, II, 1957, 173); // Примушувати йти з собою приручену тварину. [Відьма:] Я медведя водитиму, А як найду ката, То й спущу його на його (Шовч., І, 1951, 370); Двором затупцяли коні й задеренчало цебро, певне, фурман водив коні до води (Досв., Вибр., 1959, 48); // перен., розм. Манити обіцянками, подавати надію на щось. — Та ти кажи, чи підеш за нього, чи не підеш, а то водить парубка — ні собі, ні людям! (Коцюб., І, 1955, 23); Два роки буде, як він дівчину водить, а тепер як? Залишити її на посміх людям? (Вільде, Сестри.., 1958, 83).
Води́ти тано́к (рідко хорово́д) — ходити по колу з піснями, узявшись за руки. Сопілки й сурми грають, І скрипочка заводить; Ох, то ж моя кохана Танок весільний водить! (Л. Укр., IV, 1954, 83); — Там, — пригадала княгиня Ольга, — в далекому Києві і по всій Русі в цей вечір.. клали вогні, співали пісень, водили танці (Скл., Святослав, 1959, 170); Набігалась [Оксана] у хрещика, виморила усіх, давай хороводи водити (Кв.-Осн., II, 1956, 426).
◊ Води́ти за ніс — манити обіцянками, обманювати. Мудрий не дасться за ніс водити (Номис, 1864, № 3076).
2. Йти на чолі кого-, чого-небудь; очолювати, бути ватажком (війська, загону і т. іи.). [Один козак:] Ти вірно служив, водив військо на ворогів і край оборонив (Н.-Лев., II, 1956, 436); Знов полки й ескадрони В битвах водить Будьонний (Криж., Срібне весілля, 1957, 282).
◊ Води́ти пере́д — бути ватажком. Посеред отари й "предводительський синок" крутився, — та, видно, йому не водити переду! (Мирний, II, 1954, 261).
3. Керувати рухом чого-небудь (автомашини, судна, літака і т. ін.). Третій день Галина водить пасажирський швидкісний паровоз на новій залізничній колії (Ле, Опов. та нариси, 1950, 145); А наймолодший [син] вчиться Водити літака (Мал., Серце.., 1959, 162).
4. чим. Рухати чимсь то в один, то в другий бік. А все це булана.. Серце її не на місці, ото вже водитиме вухом, поки й спіткнеться (Тич., І, 1957, 237); За кожним рухом олівця Василько водив ще й кінчиком язика (Панч, Гарні хлопці, 1959, 146); // Пересувати щось по якій-небудь поверхні. Водячи указкою по карті, він розповідає, які ріки зустрінуться під час мандрівки (Донч., IV, 1957, 383).
Води́ти очи́ма: а) (по кому — чому) дивитися, спрямовуючи зір то на один предмет, то на другий. Санда стояла мовчки й водила по всіх очима (Коб., III, 1956, 477); Гавриш похмуро слухав Черемицю і, мов застукане звірятко, неспокійно водив очима по кімнаті (Коцюба, Нові береги, 1959, 337); б) (за ким) пильно стежити. Проценко витягнув шию і знай водив палючими очима за співачкою (Мирний, III, 1954, 273).
5. у чому, розм. Зодягати, наряджати кого-небудь у щось. А жіночку свою любив.. Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! (Шевч., II, 1953, 105); Що ти мене, як старця, у драному водиш? (Сл. Гр.).
◊ Води́ти компа́нію з ким — мати товариство, знатися з кимсь. — З Костогризами і Сороками я не люблю водити компанії (Фр., IV, 1950, 103); З Юрієм, правда, вони компанію водили, бо він був старший за них літами і дужчий (Бурл., Напередодні, 1956, 11); Води́ти хліб-сіль (хліб і сіль) з ким — бувати в гостях один в одного; приятелювати. [Кембль:] З покійним Джеком водили здавна ми хліб-сіль (Л. Укр., III, 1952, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 717.