Про УКРЛІТ.ORG

водити

ВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, недок., перех. 1. Тримаючи когось за руку, лікоть і т. ін., допомагати йти. Тепер мені ліпше, і я знов можу ходити сама з палкою, а то вже було так, що мене водили, мало не носили (Л. Укр., V, 1956, 19); З перших літ дитину мати За рученьку водить; А як стане підростати, Само собі ходить (Граб., II, 1959, 415); // Супроводити когось по якійсь території, приміщенню, показуючи що-небудь, гуляючи тощо. Він водив Петра усюди, показував рибальські снасті, розказував, куди, що і як (Мирний, І, 1954, 353); А коли до них приїздили гості з Тули, Ігор охоче водив їх по Севастополю (Кучер, Чорноморці, 1956, 26); // Примушувати когось іти з собою куди-небудь. В ту ніч у вікно бачив Яким, як водили його [Давида] на допит (Головко, II, 1957, 173); // Примушувати йти з собою приручену тварину. [Відьма:] Я медведя водитиму, А як найду ката, То й спущу його на його (Шовч., І, 1951, 370); Двором затупцяли коні й задеренчало цебро, певне, фурман водив коні до води (Досв., Вибр., 1959, 48); // перен., розм. Манити обіцянками, подавати надію на щось. — Та ти кажи, чи підеш за нього, чи не підеш, а то водить парубка — ні собі, ні людям! (Коцюб., І, 1955, 23); Два роки буде, як він дівчину водить, а тепер як? Залишити її на посміх людям? (Вільде, Сестри.., 1958, 83).

Води́ти тано́к (рідко хорово́д) — ходити по колу з піснями, узявшись за руки. Сопілки й сурми грають, І скрипочка заводить; Ох, то ж моя кохана Танок весільний водить! (Л. Укр., IV, 1954, 83); — Там, — пригадала княгиня Ольга, — в далекому Києві і по всій Русі в цей вечір.. клали вогні, співали пісень, водили танці (Скл., Святослав, 1959, 170); Набігалась [Оксана] у хрещика, виморила усіх, давай хороводи водити (Кв.-Осн., II, 1956, 426).

◊ Води́ти за ніс — манити обіцянками, обманювати. Мудрий не дасться за ніс водити (Номис, 1864, № 3076).

2. Йти на чолі кого-, чого-небудь; очолювати, бути ватажком (війська, загону і т. іи.). [Один козак:] Ти вірно служив, водив військо на ворогів і край оборонив (Н.-Лев., II, 1956, 436); Знов полки й ескадрони В битвах водить Будьонний (Криж., Срібне весілля, 1957, 282).

◊ Води́ти пере́д — бути ватажком. Посеред отари й "предводительський синок" крутився, — та, видно, йому не водити переду! (Мирний, II, 1954, 261).

3. Керувати рухом чого-небудь (автомашини, судна, літака і т. ін.). Третій день Галина водить пасажирський швидкісний паровоз на новій залізничній колії (Ле, Опов. та нариси, 1950, 145); А наймолодший [син] вчиться Водити літака (Мал., Серце.., 1959, 162).

4. чим. Рухати чимсь то в один, то в другий бік. А все це булана.. Серце її не на місці, ото вже водитиме вухом, поки й спіткнеться (Тич., І, 1957, 237); За кожним рухом олівця Василько водив ще й кінчиком язика (Панч, Гарні хлопці, 1959, 146); // Пересувати щось по якій-небудь поверхні. Водячи указкою по карті, він розповідає, які ріки зустрінуться під час мандрівки (Донч., IV, 1957, 383).

Води́ти очи́ма: а) (по кому — чому) дивитися, спрямовуючи зір то на один предмет, то на другий. Санда стояла мовчки й водила по всіх очима (Коб., III, 1956, 477); Гавриш похмуро слухав Черемицю і, мов застукане звірятко, неспокійно водив очима по кімнаті (Коцюба, Нові береги, 1959, 337); б) (за ким) пильно стежити. Проценко витягнув шию і знай водив палючими очима за співачкою (Мирний, III, 1954, 273).

5. у чому, розм. Зодягати, наряджати кого-небудь у щось. А жіночку свою любив.. Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! (Шевч., II, 1953, 105); Що ти мене, як старця, у драному водиш? (Сл. Гр.).

Води́ти компа́нію з ким — мати товариство, знатися з кимсь. — З Костогризами і Сороками я не люблю водити компанії (Фр., IV, 1950, 103); З Юрієм, правда, вони компанію водили, бо він був старший за них літами і дужчий (Бурл., Напередодні, 1956, 11); Води́ти хліб-сіль (хліб і сіль) з ким — бувати в гостях один в одного; приятелювати. [Кембль:] З покійним Джеком водили здавна ми хліб-сіль (Л. Укр., III, 1952, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 717.

Водити, жу, диш

1) Водить. А там милий по садочку ходить, свою милу за рученьку водить. Н. п. Не мені вас, братця, на ляха водити, не мені тепер старому булаву носити. Шевч. 235. Водить очима, неначе злодій по ярмарку. Ном. № 13585.

2) Одѣвать. Що ти мене як старця у драному водиш? Екатеринослав. г. Ликом в’язаний, у ликах ходе та й всіх у ликах воде. Ном. 849. Ой дівчина гордовита козака любила й у тоненьких сорочечках по буднях водила. Грин. ІІІ. 233.

3) Тянуть дѣло, водить. Довго він тебе водитиме! Рудч. Ск. II. 58.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 246.

вгору