ВОГНЯ́НИ́Й (розм. ОГНЯ́НИ́Й), я́на́, я́не́. 1. Прикм. до вого́нь 1, 6. Так і розливається [блискавка] огняним морем (Барв., Опов.., 1902, 220); Стільки перестраждав [Успенський] за ці дні, особливо доки південна група не виприснула з вогняного кільця (Панч, II, 1956, 442); // Гарячий, пекучий. Навіть коли ти [Сонце] палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій і п’янію від нього (Коцюб., II, 1955, 229); * Образно. І ти промовила мені: "У серці сльози вогняні" (Мас., Сорок.., 1957, 256).
2. перен. Який має колір вогню. З квітки знялась вогняна птиця й пурхнула на дерево (Н.-Лев., II, 1956, 352); Вогняним цвітом на вікні цвітуть мої красолі (Забіла, У.. світ, 1960, 8).
3. перен. Сповнений енергії; запальний, пристрасний. Ростуть малята не косноязичними [недорікуватими]; А вогняними людьми на землі! (Мал., I, 1956, 114); Лисенко дуже тонко відчував специфіку українського музичного фольклору.., іскристу, вогняну пристрасть танців (Укр. клас. опера, 1957, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 715.