ВОГНЕВИ́К, а́, ч., розм. Артилерист, мінометник. Вогневики з двох боків мали гарматами затиснути шлях на виходах з села (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 805); Командир роти Кармазин, зібравши всю роту докупи, перетворив і їздових на вогневиків (Гончар, І, 1954, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 714.