ВО́ГКІСТЬ, кості, ж. 1. Якість і стан за знач. во́гкий. Ті долини здалека дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю (Н.-Лев., II, 1956, 263); Його надила лінія губ і їх рожева вогкість (Коцюб., II, 1955, 210); Надходив ранок.. Нічні птахи замовкли, з озерець тягло вогкістю (Смолич, І, 1958, 80).

2. Те саме, що воло́га. Вогкість зеленкуватими краплями так і висіла на них (Фр., II, 1950, 29); Єдине Карімове око вогкістю заблищало (Ле, Міжгір’я, 1953, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 713.