ВОГКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи вогкий; мокруватий. — Колосся вогкувате, от і не вимолочується (Донч., V, 1957, 139); 3 мене цілком вистачало моєї вогкуватої комірчини (Збан., Любов, 1957, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 713.