ВОВЧИ́ЦЯ, і, ж. Самиця вовка. То не вовчиця ховається з вовченятами, тікаючи до своєї норм, то мати тікає з сином (Н.-Лев., І, 1956, 103); Вовчиця сиділа, насторожено озираючись, і перша помітила нас (Коп., Як вони.., 1948, 44); * Образно. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця — Лютий ворог України, Голодна вовчиця (Шевч., І, 1951, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 713.