ВОВТУ́ЗИТИСЯ, у́жуся, у́зишся, недок., розм. 1. Не сидіти спокійно; соватися. Старий залізничник зітхав, вовтузився в кріслі (Дмит., Розлука, 1957, 54); // Граючись, метушливо рухатися. Коло стодоли, на соломі проти сонечка, щасливі хлопці.. вовтузяться собі та борюкаються (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 19); * Образно. У Мухамедовій голові роєм вовтузилися думки (Донч., І, 1956, 173).
2. Займатися справами, що потребують багато праці й клопоту; повільно й клопітливо робити що-небудь. Явдоха більше з онуком вовтузилася (Мирний, IV, 1955, 50); — Мертвих.. ми з собою не візьмемо, бо нема часу з ними вовтузитись, а поранених не можна кидати катам на знущання… (Стар., Облога.., 1961, 76); Командир.. вовтузився з кількома бійцями в кутку біля недавно одержаних кулеметів (Гончар, Таврія.., 1957, 534).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 712.